СУМУЄМО. ПАМ'ЯТАЄМО...
02 січня пішла з життя наша колега, подруга, мама, донька Лариса Вікторівна Олешко. Пішла раптово, неочікувано і дуже завчасно. Навіть тепер, коли її тіло знайшло останній прихисток на цвинтарі, не віриться, що вона більше не зайде до школи, і ми не почуємо її бадьорого; "Добрий ранок! Я прийшла!".
Сумуємо... Лариса Вікторівна - особлива постать в історії нашого закладу освіти. Ця школа була і назавжди залишиться її першим і єдиним місцем роботи. Вона прийшла сюди на посаду вихователя зовсім молодою. Пригадуємо, як ще тоді усі: і дорослі, і діти - милувалися її костюмами, сукнями, які вона шила сама, її речами, в'язаними гачком. Вона мала чудовий смак і кожен куточок школи намагалася естетично оформити, прикрасити, зробити не лише зручним, але і привабливим.
Згодом здійснилася мрія Лариси Вікторівни - вона отримала години вчителя хімії. Цей складний шкільний предмет швидко став улюбленим для багатьох десятків школярів. Вона вміла створити для учнів ситуацію успіху, дати їм моливість повірити у власні сили та здібності. А як поспішали до неї дівчатка на уроки обслуговуючої праці!
Працюючи на посаді заступника з виховної роботи, Лариса Вікторівна прагнула створити для вихованців таке освітнє середовище, у якому їм би було комфортно, затишно, де б вони почувалися, як удома. Підготувати для дітей сюрприз, подбати про подарунки для них, запросити на свято шефів, організувати табір відпочинку для своїх вихованців чи дітей із прифронтової Авдіївки - усе це виходило у Лариси ВІкторівни легко і якісно.
Доля невблаганна. І рік 2019 ми маємо прожити без неї, без нашої Лариси. А далі буде 2020, 2021, 2022... Вона вже ніколи не зайде до класу, не проведе оперативку для вихователів, яких так любила... Проте, кажуть, людина живе доти, поки про неї пам'ятають. Люба наша Ларисо Вікторівно, щодня ми заходитимемо до школи з думкою про Вас, подумки проситимем поради, згадуватимемо, сумуватимемо...
Нехай земля буде Вам пухом. Вічна пам'ять.